Сьогодні ми зібралися на лінійку,
присвячену четвертій річниці повномасштабної війни в Україні.
Чотири роки боротьби. Чотири роки болю, віри та
незламності.
Чотири роки, що змінили кожного з
нас.Чотири роки…
Це багато чи мало? Для історії - мить.
Для України - вічність болю, боротьби й
віри.
Чотири роки тому наше життя розділилося на
«до» і «після».
24 лютого 2022 року розпочалося
повномасштабне вторгнення росії в Україну.
Перші вибухи, перші тривоги, перші втрати.
Світ почув про трагедії Буча та Ірпінь.
Символом незламності став Маріуполь і
оборона заводу Азовсталь.
Ця страшна війна не оминула й родини наших
односельчан.
Сім’ї втратили найдорожче - синів,
чоловіків, братів, батьків.
До сьогодні вважаються безвісти зниклими
наші випускники:
Надха
Олександр Олександрович
та
Гасанов Заур Хатам огли.
З болем у серці сьогодні вшановуємо наших
земляків, які, на жаль, ніколи до нас не повернуться:
Пономаренко
Василь Васильович,
Маслов
Віталій Володимирович,
Частухін
Олександр Борисович.
Разом із болем народилася сила та віра. Ми навчилися бути сильними.
Ми навчилися бути разом. Ми навчилися жити, працювати, навчатися
у будь яких умовах .
Сьогодні ми зібралися, щоб згадати тих,
хто віддав своє життя за наше сьогодні і завтра. Воїнів. Мирних жителів. Усіх, хто став жертвою цієї
війни.
Ми вдячні кожному захиснику і захисниці за
можливість жити, навчатися та мріяти. За можливість стояти тут сьогодні.
Чотири роки — це шлях випробувань.
Але ми вистояли разом. Бо наша сила — в єдності.
А наша віра — в серці кожного українця.
Ця лінійка — не лише про пам’ять.
Вона — про відповідальність.
Бути гідними тих, хто бореться.
Бути єдиними.Бути українцями.
Слава
Україні!
Героям
слава!
